Багнюки зовні було вже вище щиколотки. Дрібний дощ і хмарне небо нагадували, що літо давно минуло і тепла вже не чекати. Єдиним місцем, де можна було знайти затишок залишався бліндаж, де на кілька градусів було тепліше, ніж надворі в окопі.
Серед сірих хмар не видно ні синього неба, ні жовтого сонця, а єдиним теплом була свічка, світло якої нагадувало про рідних і домашнє тепло. Нагадувала про те, заради чого воюємо ми. Про те місце, куди повернемось після перемоги. Про тих, кого любимо і хто нас чекає. Про тих, кого бережемо від того, що бачимо ми.
